29 листопада 2016 року в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя відбулася Всеукраїнська наукова конференція на тему: «Пилип Морачевський – педагог, письменник, перший перекладач Святого Письма українською мовою».
Організаторами наукового форуму виступили науковці з Кафедри слов’янської філології, компаративістики та перекладу Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. До участі у конференції зголосилися філологи, історики та книгознавці з Ніжинського вишу, Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України, Інституту української мови НАН України, Національної бібліотеки України імені В.Вернадського та Бібліотеки імені академіка М.О.Лавровського НДУ імені М.Гоголя. Усебічний огляд творчості та громадської діяльності Пилипа Семеновича у своїх доповідях подали доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри слов’янської філології, компаративістики та перекладу Ніжинського державного університету Григорій Васильович Самойленко, кандидат філологічних наук, доцент Юлія Василівна Якубіна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Олена Миколаївна Моціяка. Співробітники читального залу №3 бібліотеки підготували цікаву книжкову виставку, присвячену ювіляру. Директор бібліотеки НДУ Олександр Морозов познайомив присутніх з автографами Пилипа Морачевського, що були знайдені на книгах, подарованих письменником книгозбірні Ніжинського Ліцею князя Безбородька, і тепер зайняли почесне місце у вітринах Музею рідкісної книги НДУ.
На жаль, ім’я видатного українського письменника, педагога та перекладача Пилипа Семеновича Морачевського (1806-1879) тривалий час було відоме лише вузькому колу спеціалістів-дослідників. Але, враховуючи важливий внесок письменника в духовне життя нашого народу, це забуття було вкрай несправедливим. Адже П.С.Морачевський заслуговує на те, щоб бути поставленим в один ряд з такими видатними постатями, як просвітителі слов’ян св. Кирило та Мефодій, геній українського народу Тарас Шевченко, творці національного та духовного гімнів України П.Чубинський та О.Кониський, перекладачі Св.Письма українською мовою П.Куліш, І.Пулюй та І.Нечуй-Левицький та ін. П.Морачевському випала честь бути першопрохідцем на тернистому шляху перекладу Слова Божого літературною українською мовою. І хоча Пилип Семенович за життя так і не побачив друкованими плоди своєї подвижницької праці (його переклади Євангелія були вперше надруковані лише 1907 р., тобто через чотири роки після того, як Британське Біблійне Товариства видало за кордоном українську «Кулішеву» Біблію), все ж таки він був першим, хто насмілився офіційно підняти проблему духовності та української мови в умовах тодішньої задушливої атмосфери, що панувала в «тюрмі народів» – Російській Імперії, і незважаючи на цензурні заборони, довести свою працю до кінця.
Пилип Морачевський народився 210 років тому, 26 листопада 1806 року в селі Шестовиця під Черніговом в родині місцевого небагатого поміщика, що вів свій рід від козацької старшини славних часів Гетьманщини. Про це в родині Морачевських знали і цим пишалися. Пилип Семенович отримав гарну освіту: навчався у Чернігові спочатку в повітовій школі, згодом – у міській гімназії. 1828 року закінчив курс навчання у Харківському університеті і став працювати на ниві народної освіти, викладав математику в повітовій школі м. Суми. Але цей фах чимось не задовольняв молодого педагога, і він 1831 року рішуче змінює спеціалізацію: складає іспити на звання вчителя словесності. Вже у 1831 р. в «Українському альманасі», що виходив у Харкові, друкує перші російськомовні вірші. Згодом Морачевський пише низку драматичних творів. З 1848 року починається україномовний етап творчості письменника.
В цей час Морачевський активно працює на ниві народної освіти: у 1832-35 рр. вчителює в Луцьку, з 1835 р. – у гімназії Кам’янця-Подільського, а у 1849 р. переїжджає на рідну Чернігівщину, де впродовж 10 років працює інспектором Ніжинського Ліцею кн. Безбородька. Тодішній студент Ліцею письменник О.Кониський згадував пізніше, що інспектор Морачевський значно відрізнявся від своїх попередників, жодного разу не карав студентів різками, був гуманним у стосунках з вихованцями, за що користувався в студентському середовищі заслуженою повагою. Правда, займаючи державну посаду, Морачевський був змушений віддавати данину тогочасній державній ідеології. Як згадують, відвідуючи студентів, він вилучав у них заборонені цензурою українські книжки та літературні твори, зокрема – і вірші Тараса Шевченка.
В цілому це були часи панування великодержавної російської реакції, розгрому «Кирило-Мефодіївського братства», розправи над Т.Шевченком, посилення ідеологічного та цензурного тиску. Слід відзначити, що П.Морачевський не був послідовним у своїх українських національно-патріотичних переконаннях. Про це свідчить ідейна строкатість його літературних творів. В авторському доробку бачимо як просякнуту духом Шевченкових «Гайдамаків» поему «Чумаки, або Україна з 1768 року», присвячену «Коліївщині», так і цілком конформістські за своїм змістом панегірики російським царям Миколі І та Олександру ІІ. Але справжню славу і добру пам’ять нащадків письменникові принесла його перекладацька діяльність. Ще перебуваючи в Ніжині на посаді інспектора Ліцею, Пилип Морачевський починає титанічну працю – переклад Св. Письма українською мовою. О.Кониський згадував, що часто бачив, як П.Морачевський у своєму кабінеті в Ліцеї працював над текстами Біблії. У 1859 році інспектор Ліцею виходить у відставку, поселяється з сім’єю в невеличкому маєтку в селі Шняківці Ніжинського повіту, і тут віддається справі, яка суцільно поглинула його.
Вже 1860 року П.Морачевський надсилає рукопис перекладу Євангелій від Матфея та від Іоанна на рецензію митрополиту Петербурзькому Ісидору. У супровідному листі він пише, що 12 мільйонів українців досі не мають Євангелія рідною мовою в той час, коли інші народи (в т.ч. і російський) мають повні переклади Біблії національними мовами. А між тим, «високі божественні істини…, висловлені рідною, цілком зрозумілою мовою, осяяли б темний розум ясним та спасенним світлом віри та вплинули на хистку моральність народну швидше, певніше та глибше, ніж усі вчені пояснення.» Письменник просив благословення Церкви на повний переклад Біблії та дозволу на його друк. За містичним збігом обставин рукопис повернувся назад у квітні 1861 р., чорної для П.Морачевського години, – в день смерті його коханої дружини. Відповідь церковного сановника була категоричною: «повідомляю Вас, що переклад Євангелія, зроблений Вами, чи ким-будь другим, не може бути допущений до надрукування».
Але незважаючи на фактичне неблагословення офіційної Російської Церкви, П.Морачевський не здається і продовжує кропітку працю. Невдовзі він завершує переклад всіх чотирьох Євангелій та Діянь Апостольських. Рукопис він надсилає на розгляд до Академії Наук в Петербурзі. Академіки-мовознавці О.Востоков, І.Срезневський та О.Никитенко високо оцінили переклад Морачевського як найкращий з-поміж аналогічних, виконаних іншими слов’янськими мовами. В офіційному висновку від імені Академії вони писали: «мова українська в цьому перекладі велично складає іспит та відкидає всі сумніви в тім, чи нею можна висловити високі ідеї розуму і високі поривання серця…» Високо оцінили цей переклад і деякі православні архієреї. Так, за спогадами очевидців, Калузький архієпископ Григорій Митькевич, за походженням – українець з Чернігівщини, коли одержав екземпляр перекладу Морачевського, вигукнув своєму приятелеві-лікарю: «Ось, ідіть послухайте, яку Бог послав мені радість на чужині!»
Але, незважаючи на схвальну рецензію Академії Наук та захоплений відгук архієпископа Григорія, Синод Російської Православної Церкви дозволу на друк перекладу Морачевського не дав. В Синоді перемогла думка впливового реакціонера Київського генерал-губернатора Аннєнкова, що, мовляв, «видумка друкувати Євангеліє на «малоросійськом нарєчії» є загрозливою і шкідливою». А невдовзі, у липні 1863 року, в зв’язку з появою українського перекладу Нового Завіту П.Морачевського та поширенням серед українців національного гімну П.Чубинського «Ще не вмерла Україна…», видано було горезвісний таємний «Валуєвський циркуляр», який забороняв вживати українську мову в друкованих виданнях, окрім деяких творів «красного письменства»…
Але й після цієї фактичної поразки П.Морачевський не склав руки, присвятивши подвижницьку працю своїм нащадкам. Протягом 1860-х років він остаточно завершує переклад Апокаліпсису та Псалтиря, а також пише українською мовою курс «Священної історії», в надії, що колись настануть часи для вільного користування рідною мовою.
Плилип Семенович Морачевський так і не побачив надрукованим перекладений ним текст Святого Письма. Він помер після тривалої хвороби 29 квітня 1879 року в оточенні люблячих дітей та онуків, з чистою совістю і з почуттям виконаного перед Богом і людьми обов’язку... Його поховали в Шняківці на цвинтарі сільської Свято-Введенської церкви. Очевидці згадували, що бачили його скромний надгробок біля цього храму ще на початку ХХ століття…
Лише 1907 року, вже після подій першої демократичної революції в Росії, Синод дав дозвіл надрукувати частково відредаговані Євангельські переклади Морачевського. Згодом вони неодноразово перевидавалися у 1917-1921 рр., під час визвольних змагань за Українську Народну Республіку, та використовувалися під час богослужінь Українською Автокефальною Православною Церквою. Пізніше перевидавалися Українською Православною Церквою 1939 р. у Варшаві, а 1948 та 1966 рр. – в Америці та Канаді.
У наші дні 210-у річницю від дня народження П.Морачевського відзначає вся Україна: видаються статті та дослідження про письменника, його твори та переклади Біблії, відбуваються наукові конференції та читання. Ніжинську конференцію, присвячену дослідженню життя та діяльності П.С.Морачевського можна вважати ще одним кроком на шляху повернення імені видатного сина українського народу з несправедливого забуття.
