Анні Ерно стала лавреаткою «за сміливість і клінічну гостроту, з якою вона розкриває коріння, відчуження та колективні обмеження особистої пам’яті».
Анні Ерно (у дівоцтві Дюшен) — французька письменниця, професорка літератури. Пише в жанрі автофікшен.
Анна Дюшен народилася й провела дитинство та юність у норманському містечку Івето. Батько й мати Анні походили із селян, але почали працювати на заводі, потім перейшли у торгівлю. Про цей їхній шлях вона оповідає у своїх відвертих спогадах «Майдан» (премія Ренодо, 1984) та «Жінка».
Анні Ерно навчалася в університеті Руана, а потім у Бордо. Після навчання вона здобула диплом вчителя літератури. У 1971 році стала доцентом кафедри сучасної літератури. Деякий час працювала над незавершеним дипломним проєктом про французького письменника Маріво.
На початку 1970-х років вона викладала в Бонневільському ліцеї та в Евірському коледжі в Аннесі-ле-В’є, потім у Понтуазі, перш ніж приєднатися до Національного центру дистанційного навчання (Centre national d’enseignement à distance – CNED).
Анні Ерно розпочала свою літературну кар’єру в 1974 році з автобіографічного роману Les Armoires videos (Cleaned Out). У 1984 році вона отримала премію Ренодо за іншу свою автобіографічну роботу La Place, автобіографічну розповідь, що зосереджується на її стосунках з батьком та її досвіді зростання в маленькому містечку у Франції та її подальшому процесі переходу в доросле життя.
На початку своєї кар’єри вона відмовилася від художньої літератури, щоб зосередитися на автобіографії. Її роботи поєднують історичний та індивідуальний досвід. Вона описує соціальний прогрес своїх батьків (La place, La honte), її підлітковий вік (Ce qu’ils disent ou rien), її шлюб (La femme gelée), її пристрасний роман із чоловіком зі Східної Європи (Passion simple), аборт (L’événement), хвороба Альцгеймера (Je ne suis pas sortie de ma nuit), смерть матері (Une femme) і рак грудей (L’usage de la photo). Ерно також написала L’écriture comme un couteau («Писати гостро, як ніж») разом з Фредеріком-Івом Жанне.
«Жіноча історія», «Чоловіче місце» та «Проста пристрасть» були визнані видатними книгами The New York Times, а «Жіноча історія» стала фіналісткою книжкової премії Los Angeles Times. «Ганьбу» визнали найкращою книжкою 1998 року згідно з журналом Publishers Weekly, «Я залишаюся в темряві» — найкращою книжкою спогадів 1999 року за версією Washington Post, а «Володіння» увійшло до десяти найкращих книжок 2008 року за версією журналу More.
У 2019 році Арно також була номінована на Міжнародну Букерівську премію за свою книгу «Роки».