Однією із значних та найцінніших складових фондового зібрання Бібліотеки імені академіка М.О.Лавровського Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя є особова книжкова колекція Степана Петровича Шевирьова (1806-1864), професора Московського університету, академіка Петербурзької імператорської Академії Наук, відомого літературознавця та літературного критика, видатного письменника та публіциста слов’янофільського світогляду, талановитого педагога, видавця та громадського діяча своєї доби. Про неординарність постаті самого С.П. Шевирьова свідчить вже той факт, що до кола його близького спілкування та однодумців входили такі видатні особистості, як Олександр Пушкін, Микола Гоголь та Аполлон Майков, українські вчені-енциклопедисти Михайло Максимович та Йосип Бодянський, історики Михайло Погодін та Костянтин Калайдович, ідеологи слов’янофільського руху Іван і Костянтин Аксакови, Іван Киреєвський, вчені-славісти Вук Караджич та Ізмаїл Срезневський, німецький мислитель та класик літератури Йоган Вольфганг Ґете, польський драматург Юзеф Коженьовський, італійські філологи Франческо Массі та Ніколо Б’яджіолі та багато інших.
Степан Петрович Шевирьов народився 18(30) жовтня 1806 р. у провінційному російському приволзькому містечку Саратові, в давній дворянській родині. Батько майбутнього вченого був міським суддею та губернським предводителем дворянства. Життєвий шлях С.П.Шевирьова був складним та драматичним. Ще у ранньому дитинстві він виявляє схильність до літератури та філологічних наук. Навчається у Благородному пансіоні при Московському університеті, курс якого із золотою медаллю завершує у 1822 р. Громадську діяльність молодий Шевирьов розпочинає помічником бібліотекаря Московського архіву Державної колегії іноземних справ. У цей же час він стає активним учасником літературних вечорів, заснованих Семеном Раїчем, поетом, перекладачем, педагогом, знавцем античної та італійської поезії. До цього часу належать перші серйозні літературні та публіцистичні спроби С.П.Шевирьова. Згодом молодий письменник приєднується до літературно-філософського гуртка «любомудрів», керівниками якого були В.Одоєвський та Д.Веневітінов, захоплюється надзвичайно модною на той час у колах московських інтелектуалів «німецькою натурфілософією» – працями Шеллінга, Канта, Фіхте. У цей час Шевирьов знайомиться з Михайлом Погодіним, у якому знаходить однодумця та духовного соратника. Їхня дружба буде тривати усе подальше життя. У 1825 р. друзі вирішують спільно видавати літературний альманах «Уранія», у якому Шевирьов друкує свій поетичний маніфест «Я єсмь». Останній привернув до себе увагу таких корифеїв літератури, як Пушкін та Баратинський, отримав низку схвальних відгуків літературних критиків.
Окремою важливою сторінкою життя С.П.Шевирьова стали його багаторічні приятельські взаємини з Миколою Гоголем. Гоголь для Шевирьова був безумовним інтелектуальним авторитетом. Молодий професор не тільки читав коректури творів геніального письменника, вів перемовини з книговидавцями від його імені, але й відав його фінансовими справами. Саме С.П.Шевирьов розбирав архіви письменника після передчасної смерті Гоголя та клопотався про друк його ще невиданих творів.
Визначною подією у житті С.П.Шевирьова, що вплинула на його світогляд, стала перша закордонна подорож 1829-1832 років. У якості вихователя сина княгині Зінаїди Волконської, відомої на той час «світської левиці», благодійниці та власниці модного салону, яку небезпідставно вважали «опозиціонеркою», підозрювали у «західництві» та симпатіях до руху «декабристів», молодий літератор Степан Шевирьов їде в Італію. Крім Риму він проводить достатньо часу у Неаполі, Флоренції, Болоньї, Венеції, Мілані, Генуї та інших осередках інтелектуального життя Південної Європи, жваво цікавиться історією та сучасністю італійської культури, знайомиться з її видатними діячами. А ще вивчає античну літературу, вдосконалює знання англійської мови читанням Шекспіра та англійських письменників у оригіналі. Розкішна римська бібліотека З.Волконської дозволила С.Шевирьову також продовжити студії над історією Росії. Яскраві враження від перебування в Італії Шевирьов відтворює у численних нарисах та дописах, які активно друкує у російських періодичних виданнях.
Під час перебування у Женеві Шевирьов відвідує лекції відомих професорів, зав’язує нові знайомства, удосконалює знання мов. Незабутньою подією стала для допитливого мандрівника зустріч з видатним письменником та мислителем Йоганом Фольвгангом Ґете, яка відбулася у Веймарі. Класик німецької літератури тепло прийняв молодого російського інтелектуала. Між ними відбулася дискусія з приводу трактування сюжетної лінії «Фауста», яка згодом вилилася на сторінки літературознавчих журналів.
Видання XVIст. з бібліотеки С.П.Шевирьова
Після повернення на батьківщину, за протекцією О.С.Пушкіна, XVIС.П.Шевирьов отримує посаду ад’юнкта кафедри російської словесності у Московському університеті. 1833 року він захищає магістерську роботу, присвячену дослідженню творчості Данте, і зрештою отримує право викладати на кафедрі курс історії поезії. Університетська кар’єра Шевирьова була стрімкою та успішною. Лекції молодого професора користувалися популярністю у студентів. Курси своїх лекцій Шевирьов друкує у «Вчених записках» університету, у «Журналі Міністерства народної освіти»; виходять друком ґрунтовні монографії та багатотомні видання праць науковця. Але блискуча майже 20-річна університетська кар’єра С.П.Шевирьова обірвалася так само стрімко, як і почалася. Причиною цього стала бійка поміж поважним професором та графом В.О.Бобринським, що відбулася на засіданні Московського художнього товариства у 1857 році. У відповідь на зневажливі репліки графа щодо культури слов’янських народів, запальний Шевирьов вступив з ним у полум’яну суперечку. Дискусія перейшла на особистості, під час якої Бобринський вдався до хамського випаду, згадавши нешляхетне походження дружини Шевирьова, на що запальний професор відповів дзвінким ляпасом. Суперечка переросла у фізичне протистояння, внаслідок якого С.П.Шевирьов потрапив у лікарню з поламаними ребрами. Справа набула громадського розголосу. Оскільки граф Бобринський приходився двоюрідним братом царю Миколі І, винуватцем інциденту оголосили Шевирьова, звинувативши професора словесності у хуліганстві. Наслідком стало звільнення з університету, яке С.П.Шевирьов пережив надзвичайно боляче. Після тривалого лікування він деякий час напружено працює, завершуючи свої наукові справи, та у 1860 році назавжди залишає Росію. Спочатку він їде в Італію, де у Флоренції читає лекції з історії російської словесності. Згодом переїжджає у Францію. Помер С.П.Шевирьов у Парижі на 58 році життя, 8 (20) травня 1864 року.
Кириличні стародруки XVII-XVIII ст. з бібліотеки С.П.Шевирьова
Напружена творча праця була стилем усього життя С.П.Шевирьова. Але, крім літературної та наукової діяльності, професор мав ще одну пристрасть – йому була притаманна палка любов до книги. Усе своє життя він збирав бібліотеку, яка поступово перетворилася на потужне наукове та бібліофільське зібрання. Після створення у 1875 році на базі Ліцею князя Безбородька Ніжинського історико-філологічного інституту, його директор, академік М.О.Лавровський звернувся до нащадків С.П.Шевирьова з пропозицією придбати це зібрання для фондів бібліотеки інституту. Після нетривалих переговорів угоду було укладено і бібліотека С.П.Шевирьова переїхала до Ніжина. Для опрацювання каталогу бібліотеки керівництво інституту запросило відомого книгознавця та бібліографа Степана Івановича Пономарьова, який у грудні 1876 року виїхав до Москви. Бібліотека С.П.Шевирьова налічувала понад 3580 назв видань майже у 7 тис. томах, у цей час зберігалася у запакованому вигляді в ящиках, у холодному амбарі в одному з маєтків у Замоскворіччі. У такому вигляді бібліотека перебувала понад 10 років. Зрештою, у 1876 році безцінний вантаж дістався Ніжина. Книжкове зібрання С.П.Шевирьова стало потужною базою для наукової роботи багатьох поколінь науковців та вихованців Ніжинської вищої школи. Завдяки наполегливій праці С.І.Пономарьова бібліотека була систематизована. У її складі бачимо книги з богослів'я, філософії, історії, світової та слов'янської літератури, філології, географії, мистецтва, античної культури та археології тощо. Особливу цікавість дослідників привертав рукописний фонд, у якому містилися манускрипти та окремі документи 15-18 ст.
На превеликий жаль, протягом ХХ ст., під час переміщень книжкового фонду ніжинської вищої школи, особове зібрання С.П.Шевирьова втратило свою цілісність, було змішане з іншими колекціями і розчинилося у майже мільйонному фонді книгозбірні. Частина книг, зокрема манускрипти 15-17 ст. та видання з дарчими написами М.Гоголя та М.Костомарова, у 1934-1936 рр. були передані до фондів НБУВ. Але завдяки тому, що збереглися старі інвентарні книги та архівні описи колекції, залишені С.І.Пономарьовим, у 2014 році співробітники бібліотеки та Музею рідкісної книги розпочали кропітку роботу з виокремлення та реконструкції особового зібрання С.П.Шевирьова. В Музеї рідкісної книги було виділене окреме місце для його зберігання. Започатковано електронну базу даних «Бібліотека С.П.Шевирьова», ведення якої забезпечується співробітниками Музею рідкісної книги і сектора фондових колекцій та рідкісної книги бібліотеки. Технічною платформою для створення БД є АБІС «ІРБІС-64». На сьогоднішній день база містить 6048 записів, у тому числі – повний бібліографічний попримірниковий опис усіх виявлених видань з колекції С.П.Шевирьова. Обов’язково ведеться облік втрачених або преміщених примірників, проводиться розшук інформації про їх можливе сучасне місцезберігання. Деякі унікальні видання, такі, як «Перло многоцінне» К.Ставровецького (1646) та «Лексикон славенороський» Памви Беринди (1653), на жаль, перебувають у розшуці як втрачені. В БД обов’язково фіксуються відомості про індивідуальні особливості найцінніших екземплярів, особливо – про маргіналії та дарчі авторські записи. На сьогоднішній день найдавнішим об’єктом колекції С.П.Шевирьова є гравірований портрет римського папи Юлія ІІ, що датується 1503 роком. Найдавніша книга датована 1545 роком: це видання опису стародавнього Риму Діонісія Галікарнаського (Венеція, 1545 р.). Взагалі, 16 століттям датовано 4 одиниці зберігання; 17 ст. належать 17 примірників; 18 ст. – 675 одиниць. Колекція автографів на книгах збірки С.П.Шевирьова нараховує 129 одиниць, у т.ч. це дарчі записи видатних письменників, науковців та громадських діячів Костянтина Аксакова, Василя Апрілова, Аполлона Майкова, Йосипа Бодянського, Миколи Гербеля, Миколи Греча, Василя Гречулевича, Михайла Максимовича, Філарета Гумілевського, Костянтина Калайдовича, Михайла Каткова, Вука Караджича, братів Івана та Петра Киреєвських, Миколи Мурзакевича, Олександра Нікітенка, Михайла Погодіна, Михайла Соловйова, Ізмаїла Срезнєвського, графа Сергія Уварова, актора Михайла Щепкіна, художника Аполлона Мокрицького тощо.
У цілому особова книжкова збірка професора С.П.Шевирьова – не тільки цінна в науковому та бібліографічному відношенні колекція європейських та російських видань 16-19 ст., але й унікальна історико-культурна пам'ятка меморіального значення.
Олександр Морозов