Наукова бібліотека ім. М.О. Лавровського вже давно не є просто місцем книгообміну, а значно розширила свої функції, ставши справжнім центром культури і духовності, гуртуючи довкола себе цікавих і талановитих людей.
За нинішніх складних обставин, не дивлячись на примхи погоди, у пору квітучих садів, порадувала Ніжин своїм приїздом, прикрасила затишну читальну залу для наукової роботи головного корпусу бібліотеки університету, поетеса з мальовничої Коропщини – Світлана Матвієнко. Вона зворушливо відкрила свою душу для всіх, хто прагнув її почути і зрозуміти.
Задовго до очікуваної зустрічі ми багато чули про нашу талановиту землячку. Уперше ж зустрілись і познайомились, охоче прийняли, 30 квітня 2026 року. Ще раніше ніжинська книгозбірня регулярно отримувала в дар від пані Світлани її перші друковані добірки. Перу майстрині поетичного слова належать чотири збірки віршів: «Уже не літо, іще не осінь»-2010, «Осіння жінка в ягідному літі»-2015, «Посередині долі»-2016, «Життєвих доріг таїна»-2020.
Нині ж, морозного весняного ранку, на порозі читальні постала чарівної натури жінка, з привітною посмішкою, якою гріх було не замилуватись: винятково відкрита, м’яка і делікатна, струнка і елегантна, з приємними рисами обличчя. Отак і здійснила нелегку подорож в роки далекої юності, до Ніжина, у гарному українському вбранні, мережаному польовими квітами. Вона одразу викликала симпатію до себе, особливо вражали її великі, глибокі, журливо-прекрасні очі. При такій зовнішності поетеса виявилась людиною залізної волі й відзначилась великою витримкою. З чутливих розповідей пані Світлани стало зрозуміло, скільки горя і тривог довелось пережити цій тендітній жінці за останній час! Вона постала чудовим оповідачем, яка ніжно любить своїх дітей і онуків, пишається, як і будь-яка мати і бабуся, їх здобутками.
Висока порядність у поєднанні з простотою, неначе магніт, притягувала всіх, хто мав нагоду спілкуватися з нею. Світлана Станіславівна ввела усіх присутніх в таємничий і зачарований світ власної поезії, якою сама марила ще юних літ, з якою росла, зріла разом з нею, виклала на папір, і, врешті, винесла на суд читацький. Пані Світлана володіє унікальною здібністю до художнього читання.
Справжньою окрасою зустрічі стали виступи письменників Олександра Забарного та Анатолія Шкуліпи. Вони поділилися глибокими роздумами про силу українського слова та тепло відгукнулися про поезію Світлани Матвієнко, додавши заходу особливої змістовності й тепла.
Колектив бібліотеки мав хоч і недовгу, але велику радість – долучитись до щемливої і проникливої лірики поетеси. Її неповторна поезія – сповнена душевної теплоти і доброзичливості. Її вірші, правдиві й переконливі, линуть від серця і торкаються найпотаємніших струн душі людської. А сама авторка, щира і щедра на емоції, викликала такі прекрасні і теплі почуття, які охопили усіх присутніх від самої атмосфери, що панувала в читальному залі.
Світлана Матвієнко радо презентувала небайдужим слухачам багату за змістом нову збірку поезій. Злагоджена нею остання добірка віршів «Бузкове рівнодення»-2026, виросла під її пером у добротну книгу на 135 сторінок. Авторка виступила з читанням своєї щойно опублікованої збірки лірики та подарувала колективу бібліотеки, з найкращими побажаннями, декілька примірників. Талановита поезія Світлани Матвієнко дає право стверджувати, що «Все геніальне – просте».
В особі пані Світлани колектив книгозбірні зустрів цікаву співрозмовницю, яка зустріла у Ніжині старих друзів, і, сподіваємось, отримала численних нових. Ми продовжимо наше спілкування, яке, гадаємо, переросте у дружні взаємини колег.
Під звуки повітряної тривоги гостя рушила до рідної домівки, на змучену теперішньою війною Північну Сіверщину, залишивши в пам’яті образ красивої жінки і чудової людини, яка турботливо обдарувала усіх своєю доброзичливістю і теплом.
