ВІДКРИЙ ДЛЯ СЕБЕ ШЕВЧЕНКА

 до 210-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка

У березні 2024 року виповнюється 210 років від дня народження великого українського поета, прозаїка, перекладача, публіциста, мислителя, живописця, майстра офорту і графіки, ілюстратора, маляра, фотографа, мандрівника, винахідника, археолога, філософа, історика, актора, співака, режисера, драматурга, театрального критика, громадського та політичного діяча, справжнього пророка, легендарної постаті національної культури та беззаперечного символу України ‒ Тараса Шевченка.

Якою людиною був Шевченко? Геніальною! Він не вписувався в рамки свого часу, бо завжди йшов попереду нього. Історія життя Шевченка – це історія успіху кріпака. Нині б про нього сказали, що він – «Self-made man» або «людина, яка зробила себе сама».

Якби Тарас Григорович жив у наш час, то  був би відомим, доволі скандальним блогером і успішним митцем, точно мав би десятки тисяч фоловерів та фоловерок у соцмережах. Ми б ставили вподобайки  його дописам та дивилися прямі етери майстра. Якби Тарас Шевченко жив сьогодні…

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці  Пединівської  волості  Звенигородського  повіту  Київської губернії (нині Черкащина). Та чи міг тоді хто передбачити, що ім’ям цього хлопчиська колись стануть називати деякі кораблі, друкувати його зображення на державних грошових купюрах, поштових марках, ставити йому розкішні пам’ятники і численні меморіальні таблички, випускати на його честь ювілейні монети і засновувати всілякі премії? Мабуть, ні… Хоча культ Шевченка виник ще за його життя, почав зміцнюватися після смерті й перепоховання.

Згадаймо деякі цікаві факти з життя цієї непересічної особистості!

Тараса Шевченко назвали Тарасом через близькість до іменин. 25 лютого, коли він народився, за юліанським календарем було свято Святого Тарасія.

Він виріс в селі Керелівка, а не Кирилівка, як пишуть у всіх підручниках. Назва села походить від сільськогосподарського інструменту “керели”, схожого на граблі.

Може скластися враження, що всі селяни були нещасними і що сім’я Тараса була злиденною. Це не так. Тарас народився в кріпацькій, але не дуже бідній сім’ї, і належав Василю Енгельгардту з народження.

  Мама Тараса була вільною селянкою, яка одружилася з кріпаком. Один із дідів за матір’ю, Яким Бойко, мав кузню й пасіку. А батько чумакував, був далекобійником на теперішній манір, мав копійку. Також батько стельмахував,  тобто мав своє СТО. Гроші в сім’ї були.

Дід Іван, який був ймовірним свідком Коліївщини, і батько Григорій були грамотними й «щонеділі читали Мінею». У Тараса були 5 рідних братів і сестер, шоста дитина померла. Так-от, з усіх навчився читати й писати тільки він. Батько вирішив інвестувати в нього, бо бачив, що Тарас дуже вирізняється з-поміж інших.

Батько Тараса бачив, що Тарас непридатний для хатнього й сільського господарства. У його усному заповіті були такі слова: «Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо». Саме тому Тарас був єдиним, кого у 8 років віддали до дяківської школи. Якби в сім’ї були тотальні злидні, то коштів на дяківську школу точно не було б.

Основну освіту Кобзар отримував всього лише 2 роки в церковно-приходській школі. Багатьма знаннями поет зобов’язаний баронесі Софії Григорівні Енгельгардт, яка навчала його польської та французької мов, але основні знання мов Тарас отримав від лакеїв.

Для Шевченка єдиний спосіб вибитися в краще життя – стати художником-богомазом. Це – той, хто малює ікони. У 12–15 років він був готовий ходити селами 15–20 км, шукаючи собі наставника. Це – історія про шалену жагу до знань.

Перші гроші Тарас заробив, допомагаючи відспівувати небіжчиків. Він був помічником священника. Бо він був співаком із чарівним голосом, про якого згодом знавці вокалу – перший ректор Київського університету Михайло Максимович та письменник Панько Куліш – згадували: «Якби не широке обдарування як літератора і живописця, Шевченко був би світовим співаком».

За все своє життя Шевченко пробув в Україні 15 років. У 14 років він виїхав із України з поміщиком Енгельгардтом, якому прислужував із дитинства, і потім приїжджав в Україну лише погостювати. Енгельгардт помітив його пристрасть до живопису, бажаючи мати придворного художника, поміщик відправив юного Шевченка на навчання.

Лише 12 років зі свого короткого життя Тарас Григорович був відносно вільною людиною. 24 роки він був кріпаком, 11 років перебував під слідством, на військовій службі та у засланні.

Коли Тарас Григорович опинився в Петербурзі, низка знайомств допомогла йому стати вільною людиною, його викупили з кріпацтва.

2500 рублів – еквівалент 45 кілограмів срібла – саме стільки було витрачено на викуп поета з кріпацтва. Це понад 40 тисяч доларів за теперішнім курсом. Заробити таку фантастичну суму зміг Карл Брюллов, написавши портрет Василя Жуковського і продавши його на аукціоні. За деякими даними, частина грошей була надана імператорською сім’єю. 400 рублів виділила сама імператриця Олександра Федорівна і по 300 рублів – спадкоємець престолу Олександр II і княгиня Олена Павлівна. Але це не була найбільша сума, за яку викупали художників чи інших талановитих людей. В «придворній еліті» Петербурга було багато вихідців з українських земель. Вони допомагали всім «направо й наліво». Бачачи талант, вони викупляли людей, вважаючи, що це «плюс до карми».

 У 1838-1843 роках Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв, багато малював, створив рукопис своєї майбутньої збірки «Кобзар», мав три срібні медалі другого ступеня, але мріяв про золоту медаль першого ступеня. Тоді б за державний кошт можна було поїхати в Італію.

За життя Кобзаря більше цінували як художника, ніж як поета. Він був улюбленим учнем Карла Брюллова, а в 1860 році був удостоєний звання Академіка гравіювання від Імператорської Академії мистецтв за гравюру за картиною Рембрандта Притча про робітників на винограднику. Тарас Шевченко створив понад 1300 картин, із яких до нашого часу збереглися понад 800. До власних творів поет створював ілюстрації, любив малювати автопортрети.

Після закінченні Академії 1844 року майбутній письменник повернувся до України. Приїхавши до Києва, він влаштувався на роботу в тимчасову комісію з питань розгляду старих актів. Саме в цей час Шевченко познайомився з Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів.

1846 року Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства. За вірші збірки «3 літа» Тарас Шевченко був заарештований та відправлений на заслання служити солдатом. Під арештами та на засланнях Тарас Шевченко провів 10 років, продовжуючи  писати та малювати попри сувору заборону.

Після звільнення поетові було заборонено їхати до України. Лише 1859 року він зміг нарешті приїхати на Батьківщину, де його знову заарештували. 1860-го вийшла остання збірка Шевченка «І виріс я на чужині...».

Григорій Честахівський сказав, що Шевченко колись говорив поховати його в Каневі. Це не так. Але добре, що так сталося. Бо в Києві – багато похованих героїв, а в Каневі – один. Після смерті Шевченка в народі казали,  що Кобзар не помер, і що він визволить українців з кріпацтва.

Тарас Шевченко – основоположник нової української літератури. Поет читав твори літератури Київської Русі і давньої української літератури, козацькі літописи, Біблію, твори Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Костомарова, П. Куліша, В. Забіли, О. Афанасьєва-Чужбинського, Я. Кухаренка, Марка Вовчка та ін.

Безумовно, йому дуже близькою була творчість романтиків – А. Міцкевича, О. Пушкіна, М. Лермонтова, Дж. Байрона, В. Скотта, Р. Бернса, Ф. Шиллера, Г. Гайне. У лектурі Шевченка були й твори Ґьоте, Данте, Вольтера, Шекспіра, Беранже, Мольєра, Барб’є, Діккенса, Свіфта й багатьох інших. Улюбленим поетом Шевченка був Михайло Лермонтов.

Тарас зробив усе, щоби ми героїзували й багато знали про козаків. Наприклад, про гайдамаків ми знаємо не з підручників історії, а з поеми “Гайдамаки”.

Найбільший міф – що Тарас писав для селян. По-перше, селяни не вміли читати, і тільки десь наприкінці 19 століття їм почали розказувати, хто такий Тарас Шевченко. Освічені люди тоді – переважно дворяни. Його публіка – вихідці з України, які про неї пам’ятали. З 30-х років у Петербурзі була мода на все малоросійське – українське. Це була найближча екзотика.

Шевченко був невисоким, мав зріст 164 см. Хоча у книзі «І я лину у віки давноминулі» Віктор Жадько пише, що коли Тарас потрапив у солдати, то писар засвідчив 2 аршини і 5 вершків. На нинішні міри це 162 сантиметри. Дехто вважає, що тоді люди були нижчими, ніж зараз. Тому ріст Шевченка належав до середнього.

Коли Тараса викупили, йому було 24 роки. Сошенко, завдяки якому Шевченка викупили, писав, що в нього вселився “світський біс”. Тарас став так званим тусовщиком. Якби були клуби, він би в них ходив. А так він відвідував різноманітні зібрання, грав у карти. Це – людина, яка жила в інших реаліях, і нарешті відчула ковток свободи. Тарас – міський чоловік. Якщо ви заберете історію народження в кріпацькій сім’ї, то з 15 років він жив у Вільно (тепер Вільнюс), а потім – протягом 17 років у Петербурзі. Це людина, вихована в столичній міській культурі, дуже європеїзованому місті. Він був частиною мистецької еліти Петербурга й душею компанії.

Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв у Петербурзі, будучи успішним портретистом. Коли Тараса викупили з кріпацтва, він виконував портрети на замовлення. У своєму щоденнику він писав про величезне задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша за 100 рублів, що було значною сумою для того часу, а саме річна зарплата чиновника середньої руки.

Повернувшись в Україну, він малював дуже багатих і заможних людей за солідні гонорари.

У часи Шевченка було модно носити грубий кожух та велику шапку. Але російська пропаганда спаплюжила образ Шевченка і зробила його «дідуганом». Сам поет розцінював свій масивний головний убір як знак влади та старшинства. Через те він любив фотографуватися у такому образі. Дивно, що у нього немає портретів у вишиванці. Однак відомо, що Тарас Григорович мав їх декілька і ніколи не минав нагоди одягнути.

Є міф, що Тарас був алкоголіком. Треба розуміти, що будь-яка богема пов’язана зі вживанням різних напоїв. Тарас свого часу належав до товариства “Мочиморди” (жартівливий, але й «активно діючий» тоді орден полтавських любителів алкоголю) – хлопців, які “мочили морди в алкоголі”.

Ми знаємо поему “Кавказ”. Так-от, вона присвячена другу Тараса Якову де Бальмену. Він був членом товариства “Мочиморди” й помер на Кавказі. Шевченко, рефлексуючи смерть свого близького друга, пише другий за поширеністю текст.

Поет любив каву по-віденськи, принаймні у творах найчастіше говорить про неї. Але улюбленим напоєм Шевченка був чай, у який він частенько, за спогадами історика Миколи Костомарова, додавав ром. А ще, з-поміж міцних напоїв ‒ лафіт (червоне вино) і чихир, лікер, різні наливки, джин, херес, горілку, пиво…

Шевченко не був гурманом, але любив смачно поїсти. Улюбленими стравами Тараса Григоровича були борщ із сухими карасями, свіжою капустою і приправами, гречані вареники й галушки, пельмені, телятина, баранина, сало, домашня ковбаса. Він смакував смажену качку з яблуками, гуску, смажену з капустою, смажену індичку, кренделі, бублики, пиріжки з грибами, котлети. Особливо знався на рибних стравах. 

Високо цінував обід у колі друзів-однодумців, гарне товариство з приємною бесідою. Любив сам пригощати (особливо дітей) солодощами ‒ цукерками, шоколадом, льодяниками, тістечками, печивом, бубликами, горіхами, яблуками. Усе життя Шевченко їв із чужого посуду, пив із казенних склянок та чашок. Наприкінці життя власними в нього були срібна чайна ложечка, три каструлі й самовар.

Твори Тараса Шевченка перекладені більш ніж ста мовами світу. Зокрема мовою есперанто.

Перший “Кобзар”, який вийшов у 1840 році накладом 1000 примірників, розкупили за 2 тижні. За час життя поета Кобзар перевидавався 4 рази.

Найменше у світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

Шевченко, очевидно, дуже любив калину. І у “Кобзарі” вжив це слово 385 разів.

Найвідомішій книзі Шевченка – Кобзарю – в Черкасах присвячений цілий музей.

500 м² − площа найбільшого портрета Кобзаря. Написаний він у Харкові на стіні 17-поверхового будинку за адресою проїзд Садовий, 30, і внесений до Книги рекордів України. Графіті малювали ночами протягом двох тижнів.

У 2002 році на території невизнаної Придністровської Молдавської республіки з’явилася оновлена 50-рублева банкнота з портретом Тараса Шевченка на лицьовій стороні. Раніше в обігу тут були купюри в 50 000 рублів із зображенням пам’ятника Тарасові Шевченку перед університетом в Тирасполі.

1975 року один із 300 кратерів на Меркурії був названий на честь Тараса Григоровича Шевченка. Діаметр кратера Т. Г. Шевченко – 137 кілометрів.

1384 пам’ятники Тарасові Шевченку встановлено у світі. З них в Україні налічується 1256 монументів, і ще 128 – в 35 країнах світу ‒ від Бразилії до Китаю. Перший пам’ятник Тарасові Шевченку встановили в 1881 році в місті Форт–Олександрівський (нині – м. Форт–Шевченко, Мангістауська обл., Казахстан). У тому ж році з’явився і перший монумент в Україні – в садибі Алчевських у Харкові. Те, що Тарасу встановлено найбільше пам’ятників у світі означає, що його культ – в основі української ідентичності. Наші люди, коли їхали в еміграцію, сприймали Шевченка як святиню. І коли вони там оселялися, то будували церкву, школу й пам’ятник Шевченку. Наша громада так маркувала територію.

Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса Шевченка.

Тарас Шевченко багато разів за своє життя закохувався… Він, як справжній чоловік, особисте життя тримав за сімома замками і про нього ніде й нікому не розповідав. Та хіба міг модний столичний художник, епатажний поет, завсідник припортових петербурзьких трактирів, любитель рому і сигар, поціновувач театральних вистав, бажаний гість на балах та в аристократичних салонах Тарас Григорович Шевченко не любити жінок? І хіба можна було такого його не любити?

Серед симпатичних йому жінок була односельчанка Оксана Коваленко (усі знають вірш “Мені 13 минало”, там ідеться про Оксану Коваленко. Якби Тараса не забрали із села, велика ймовірність, що він був би селянином і одружився би з Оксаною).

Опинившись у Вільно, коли йому було 16, він познайомився з полькою Ядвігою Гусиковською. Він був щиро закоханий і навіть опанував польську мову, щоби бути ближчим до коханої і краще розумітися. Однак тоді станове суспільство мало жорсткі рамки. Полька була вільною людиною, і вони не могли бути разом.

Наступним захопленням Тараса Шевченка була Марія Європеус – німкеня за походженням та натурниця. Вони познайомилися під час навчання Шевченка в Академії мистецтв. Тарас знімав квартиру разом із Сошенком. Поруч у кімнаті жила Марія Європеус. Сошенко й Тарас закохалися в неї. Ця історія про те, що Тарас – не лузер. Юний Шевченко «відбив» цю 15-річну дівчину у свого вчителя Івана Сошенка: Марія вибрала його. А взаємини із Сошенком погіршилися. Стосунки між Марією й Тарасом не були довгими. Залишився тільки її портрет, на якому вона зображена у ліжку із незібраним волоссям. Але й у Сошенка лишилася психологічна травма, пов’язана зі втратою коханої, з якою він хотів одружитися.

В Тараса не складалося з особистим життям. Під час приїздів в Україну в нього була закохана княжна Варвара Рєпніна. Пам’ятаємо, що в тогочасному суспільстві було важливо, хто твої батьки і звідки ти. А княжна була онукою Кирила Розумовського, її батько був малоросійським генерал-губернатором, віцекоролем Саксонії. Водночас, її мама допомогла Тарасові влаштуватися на роботу в Київський університет. Там був конкурс на посаду вчителя малювання, але, за протекції мами Варвари, Тарас його виграв. Тарас називав Варвару рідною сестрою, і вона, як могла, допомагала звільнити Тараса з солдатської служби, просила за нього. У княжни Варвари Тарас був другим коханням у житті. Зрештою, вона була сама до кінця життя.

Були в Шевченка і заборонені стосунки. Ганна Закревська була заміжня, проте це не стало перепоною для кохання. Молодша на 8 років дівчина припала до душі поетові. Він намалював її портрет, де особливу увагу приділив печальним очам красуні. Тарас називав жінку Ганною вродливою та не поспішав закінчувати роботу з картинами, щоб довше побути поруч із нею. Стався скандал через залицяння Шевченка, і вони ніколи більше не бачилися. Кажуть, що саме після цієї закоханості Шевченко почав подумувати над створенням сім’ї, що до цього моменту було йому не притаманно.

Із Феодосією Кошицею письменник мав намір побратися. Вона була донькою попа, який був проти кандидатури Шевченка на роль її нареченого, тому весілля так і не відбулося. За переказами, після цього дівчина збожеволіла і пішла з життя у молодому віці.

І ще одні почуття до одруженої жінки – Ганни Ускової. Плітки та осуд завадили цьому роману, і Тарас Григорович знову залишився з розбитим серцем. Однак сам поет запевняв, що любив жінку «непорочною любов’ю».

Аби надолужити втрачені роки, поет мріяв про молоденьку дружину «з простих». Тож 16-річна актриса Катя Піунова була ще одним коханням письменника (на той час Шевченку було 44 роки). Дівчина виявилася підступною. Вона вмовила Шевченка скористатися зв’язками й влаштувати її в театр. Після того вона розірвала стосунки з поетом і згодом втекла до Казані з 25-річним актором, за якого згодом вийшла заміж.

Останнім коханням його стала 20-річна наймичка Ликера Полусмак, на якій він готовий був одружитися (до речі, народилася 1842 року в селі Липів Ріг (де нині росте величавий «Дуб Шевченка») Ніжинського повіту Чернігівської губернії (тепер Ніжинський район Чернігівської області). Проте весілля не відбулося. Не допомогли і дорогі подарунки, які закоханий Шевченко робив удвічі молодшій дівчині (він  накупив їй сукна, капелюшків, туфель, перснів, білизни, сережок з медальйонами, коралів і навіть Євангеліє в білій оправі із золотими краями. Тільки за один день (3 вересня 1860 року) він витратив на презенти понад 180 рублів!). Вона не захотіла переїжджати до Тараса. Інша версія розриву закоханих – начебто Шевченко застав Ликеру в обіймах іншого.

До самої смерті Тарас Григорович мріяв знайти кохання і побудувати сім’ю, але ні з ким не склалися тривалі стосунки. Крім цього, є версія, що у поета був роман із дружиною Михайла Максимовича – Марією, адже через 9 місяців після початку їхнього тісного спілкування у Максимовичів народився син. Однак багато істориків називають це чутками, оскільки Михайло був близьким другом Тараса, і останній не міг так із ним вчинити.

Та які слова сказав би Тарас Шевченко, якби побачив сучасну Україну?

Мабуть ті, що надихають та допомагають боротися за свободу та суверенітет України:

«Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава, І воля святая!»

«Огонь запеклих не пече…»

«І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі»

«Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть.»

«Наша дума, наша пісня. Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України!»

 «Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі ‒ чужі люде, Роблять лихо з вами.»

«Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!»

«В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля…»