Книга підготовлена до друку його дочкою Надією Андріївною, яка доклала чимало зусиль для того, щоб  спогади батька стали надбанням університетської спільноти, педагогів Ніжина.  Дуже цікавою та емоційною була її розповідь про батька, про родинне тепло, яке батьки дарували дітям та онукам,  про нелегкий трудовий та воєнний шлях Андрія Степановича. З 1939 до 1946 року  знаходився  він на фронтах Великої Вітчизняної війни, брав  участь у Фінській воєнній кампанії, потім  служив у складі Першого Далекосхідного фронту, нагороджений бойовими орденами та медалями.  

   Понад 40 років віддано А.С. Одаричем Ніжинському педагогічному інституту. 1934 року зовсім молодий випускник Прилуцькому робітфаку при Ніжинському педінституті   став студентом фізико-математичного факультету, знаменитого Гоголевого вишу. Високо оцінює автор свою альма-матер, педагогів-наставників, зокрема А.М.Соломаху, А.Г.Міхацького,  І.Ф.Лободу, наголошує, що саме тут він «…полюбив найсвятішу (після  материнства) професію вчителя,  став… Людиною». Автор спогадів вводить нас в атмосферу життя інституту  голодних 30-х років, коли діяла карткова система (400-600 грамів хліба на день). Не обминув  атмосферу страху, що панувала в інституті у 1937 році. Доноси. виклики на допити, арешти - директора Загрецького,  багатьох викладачів, які потім зникали безслідно.

 Вихованець, викладач, декан, секретар партійної організації  А.С.Одарич зажди був у гущі інститутських подій. Його талант як керівника та організатора  у повній мірі виявився  на посаді декана фізико-математичного факультету. Відверто характеризує автор колишніх ректорів інституту повоєнних років, з якими  довелося працювати як  декану та секретарю партбюро інституту, їхні здобутки та недоліки, вклад у розбудову інституту.  Згадує автор багатьох своїх колишніх колег - викладачів інституту,  чиєю самовідданою працею здобував славу Ніжинський педагогічний.

 Професії педагога Андрій Степанович не зрадив до кінця життя, віддавався повністю улюбленій роботі, творив добро. Книгу пронизує біль автора за стан освіти кінця 80-х років XX cт.,  про  кращі надбання та досвід, які поступово втрачаються.   

         Найбільш теплі, емоційні сторінки спогадів присвячені родині, коханій дружині Надії Тихонівні,  батькам, дітям, онукам.

 З повагою  згадували  Андрія Степановича його колишні колеги, друзі – В.Й. Томек, Т.Д. Пінчук, О.Д. Богма, Л.В. Циганок, В.Д. Лівак та ін. Діти та онуки  розповідали про батька та дідуся як  про найріднішу людину та мудрого наставника. Виступаючі наголошували, що саме завдяки цій книзі до нас повернувся незабутній Андрій Степанович - талановита, непересічна особистість, людина непохитних переконань та щирої душі.  

Автор мав літературні здібності,  книга написана, цікаво, читається з великим  інтересом. А.С. Одарич запрошує читачів пройти полем вічного протистояння добра і зла, любові і ненависті. Книга видана видавництвом університету на високому поліграфічному рівні, містить фотосвітлини із сімейного альбому, багато з яких є рідкісними.  Ці спогади –  ще один камінець, закладений у різнокольорову мозаїку історії університету. Адже ніколи вона не буде повною без таких правдивих свідчень.