Серед найяскравіших діячів українського культурно-просвітницького руху кінця XVII – початку XVIII ст. почесне місце, безумовно, належить митрополиту Стефану Яворському. Цей драматичний час був в історії України не тільки періодом втрат і розчарувань (згадаймо протиканонічне підпорядкування Київської митрополії Московському патріархові 1686 року, невдалий виступ гетьмана Івана Мазепи проти царя Петра І, що закінчився не тільки втратою сподівань на українську державність, кривавим погромом Батурина та Полтавською «баталією», але й знаменував початок втрати Україною залишків автономії у складі Російської імперії, тощо). Як не дивно, але саме в цей драматичний період неабияких височин сягає розвій українського духу. Це був період розквіту «українського Барокко» в літературі, філософії, мистецтві та архітектурі. Славнозвісна Києво-Могилянська Колегія, що переживала найкращі свої часи, здобуває статус Академії. Саме за доби гетьмана І.Мазепи найбільше українських вчених та церковних діячів перейшло в Московську державу і там започаткувало нову добу в історії російської духовної культури, і хоча причини цього переходу були різні, з упевненістю можна сказати, що українці, зокрема Іоаникій Галятовський, Єпіфаній Славінецький, Дмитро Туптало-Ростовський, Іоанн Максимович-Тобольський, Стефан Яворський, Феофан Прокопович та багато інших діячів зробили переворот в духовному житті російського суспільства, навернули його до освіти та європейської вченості.

Постать митрополита Стефана Яворського в контексті вищесказаного викликає надзвичайно велику цікавість у дослідників історії Української Православної Церкви цієї доби. Незважаючи на досить обширну джерельну базу та досить вичерпну бібліографію, досі в історичних, богословських та літературознавчих працях немає єдиного узгодженого погляду на його особу. І хоча в різних дослідженнях простежуються окремі моменти діяльності Стефана Яворського, ми, нажаль, на сьогодні не маємо навіть детальної біографії цього діяча. Як справедливо відзначає сучасний львівський дослідник філософської спадщини С.Яворського І.Захара, «широкому загалу він майже не відомий. Його ім’я лише спорадично з’являлось у літературознавчих, історичних та історико-філологічних працях, та й то згадувалось окремими рядками»…

Коли потрапляєш з центральної площі Ніжина на Гоголівську вулицю, перед очима виникає мальовничий краєвид історичного центру міста, який вінчають величні та виразні за своєю архітектурною цілісністю споруди чоловічого Благовіщенського монастиря. П’ятибанний соборний храм цього монастиря, відомий ід назвою «Богородичний Назарет», справді вражає монументальністю, і, незважаючи на запустіння та занедбаність, мимоволі наводить на думку про його велич та насичену і драматичну історію.

Заснуванням Благовіщенського монастиря, цього визначного духовного закладу старого міста, ніжинці зобов'язані митрополиту Стефану Яворському, який таким чином навіки увійшов в історію нашого міста.

Стефан (світське ім'я – Симеон) Яворський народився у 1658 році в православній родині збіднілих шляхтичів у невеличкому місті Яворові, що на Львівщині, на території тодішньої Речі Посполитої. З дитинства він виявив неабиякий хист до навчання, і тому, коли його батьки переїхали на територію Гетьманщини, оселившись неподалік від Ніжина (с. Красилівка під Козельцем), юний Яворський вступив до Києво-Могилянської Колегії.

Успішно закінчивши цей славетний навчальний заклад, Яворський продовжував освіту в елітарних вищих школах Львова, Любліна, Познані та Вільни. У 1689 році повернувся до Києва, маючи ступінь вченого теолога і магістра філософії та вільних мистецтв, і невдовзі став викладачем у Могилянській Колегії. Водночас під ім'ям Стефана він прийняв чернецтво у Київському Пустинно-Миколаївському монастирі. З 1697 року був призначений ігуменом цієї святої обителі.

Маючи глибоку енциклопедичну освіту, С.Яворський викладав у Колегії не тільки богослов'я, але й філософію, поетику, риторику. В освічених колах тодішнього Києва він користувався популярністю як талановитий оратор-проповідник, поет та публіцист. Серед надрукованих Яворським літературних, богословських та полемічних творів значний інтерес для нас мають такі яскраві зразки його творчості, як панегірики «Геркулес після Атланту», «Арктос», «Луна голосу, що волає в пустелі», теологічні праці «Виноград Христов», «Конкордація Святого Письма», «Про церкву», «Про Святу Трійцю», «Камінь віри», «Знамення пришестя антихриста та скінчення віку» тощо. До нашого часу дійшли численні тексти проповідей, віршів та елегій, написаних Яворським староукраїнською та латинською мовами.

У 1700 році доля звела Стефана Яворського з Петром І. Енергійний російський самодержець відразу оцінив неабиякі здібності талановитого українського ченця та наказав негайно висвятити його на митрополита Муромського і Рязанського, Петро І вирішив використати честолюбного Яворського, сподіваючись з його допомогою підкорити церкву світській владі. Коли у 1700 році помер московський патріарх Адріан, Стефана Яворського призначили на посаду місцеблюстителя Патріаршого престолу. Яворський дуже не хотів переїжджати в Москву і всіма можливими засобами опирався цьому призначенню. Але чинити непослух запальному та швидкому на розправу самодержцю не наважився…

Спочатку Яворський підтримав реформи Петра І, зокрема в галузі освіти. Ставши протектором Слов'яно-Греко-Латинської академії в Москві, він запроваджує її реорганізацію за взірцем Києво-Могилянської академії. Разом з грецькими богословами братами Ліхудами починає роботу над виправленням тексту Святого Письма.

Проживаючи в Москві, преосвященний Стефан не забував і про рідну для його серця Україну. Саме в цей час в Гетьманщині відбувається масове кам’яне будівництво храмів та навчальних закладів, центрами якого стають гетьманська столиця Батурин, духовний осередок українства Київ та великі полкові міста. Звичайно, «законодавцем моди» був сам гетьман Іван Мазепа, який охоче жертвував гроші на будівництво нових училищ та церков. Намагалися не відставати та наслідувати приклад гетьмана-мецената й інші можновладці.

Цілком схвалюючи благодійницьку діяльність І.Мазепи, з яким його зв’язували давні теплі взаємини, С.Яворський і сам вирішив збудувати в Україні великий православний храм. Найкращим місцем для будівництва він обрав велике полкове місто Ніжин, яке з дитячих років запало йому в серце. До того ж ніжинським протопопом у той час був брат Стефана Павло Яворський, якому й доручено наглядати за будівельними роботами.

Як пізніше писав у Своїй грамоті цьому монастирю його фундатор, «Всемилостивый Господь Бог подаде ми на серце во еже на хвалу Его святую стяжание свое истощити и воздвигнути храм в честь воплощения Сына Божія, сиречь храм Благовещение Пресвятыя, чистыя и преблагословенныя, славныя Владычицы нашея Богородицы и Приснодевы Марии, Благодатию Божиею помоществуемый яхся предлежащаго ми дела, и, понеже брат мой родной Павел Яворский бысть протопоп Нежинский, изволися в Богоспасаемом граде Нежине храм он Богородичен устроити.»

У 1702 році Стефан Яворський викупив власним коштом за 1300 крб «доброю монетою» двори ніжинських міщан, що прилягали до сучасної вулиці Гоголя біля Соборного майдану, і розпочав будівництво величного храму в ім’я Благовіщення Пресвятої Богородиці. Для його спорудження він запросив відомого московського архітектора Григорія Устинова.

В одному з листів до свого брата, Ніжинського протопопа, у 1705 році Стефан Яворський писав:«Пречестный отче, протопопе Нежинский, мне по Духу Святому и по плоти любимый брате! На то у нас стало намерение о строении Церкви святой дело. Уговорил я сего подрядчика Григория Ивановича Устинова, человека подлинно певного и в малярном деле, и в архитектуре искусного, дабы он по образцу тому, на котором и вы, и я, и он подписался, построил церковь, а я оному платить должен отрубом седьм тысяч рублев, а на ваши украинские деньги тридцать и пять тысячей. Запаса или легумену мы должны дать по росписи и договору… И уже он подрядчик Григорий Иванович взял у меня на задаток тысячу рублев, а у вас в Нежине имеет две тысячи рублей… Железо и дрова, которые, аще будут от кого нам дарованыя, так же известь, тое все оценивши, отдать реестром… Вам теди предлежит самому прилежным образом имети Бога и председательство Богородично на помощь. Опасно аще бы не всуе толикое иждивение пошло. Хощет он фундамент додавати з кирпича и глаголет быти дельно. Я ему дал на волю, однако ж аще земля явится могуща. Лучше бы до Трехтемирова вдаться и у преосвященного, либо у самого ясновельможного (тобто у гетьмана Івана Мазепи – Авт.) просити, чтоб позволили сколько байдаков камня твердого. Бо оттуду возили на фундамент Церквам братской и Николской, хотя бы сотце рублев и прибавить, которые я готов дати. Легумену, которую обещал дать ясне вельможный добродей (гетьман Іван Мазепа – Авт.), одыщите сею парою: бо о том сам мне говорил, когда ту был недавно на Москве, потом де могу отъехать на войну…».

Як видно з цього листа, Стефан Яворський клопотався про будівництво храму і з цією метою просив допомоги у гетьмана Івана Мазепи, тоді ще повноважного володаря України, зокрема, в питаннях доставки в Ніжин каміння на фундамент соборного храму та виплати будівельникам «легумену», тобто частини платні у вигляді харчових запасів.

Будівництво великого п'ятибанного храму вимагало, звичайно, кваліфікованої копіткої роботи і тривало 14 років. Але місцеві «муровщики» під керівництвом досвідченого архітектора успішно справились з цим складним завданням. Зведений за канонами російсько-візантійського мурування величний храм в основі мав форму квадрата із заокругленими кутами. Його увінчували п'ять масивних бань із золоченими хрестами, які трималися на склепіннях, що у свою чергу спиралися на чотири великих стовпи. Внутрішній простір храму прикрашав грандіозний семиярусний іконостас, який, за свідченням сучасників, був не гіршим від іконостасу Успенського собору Києво-Печерської Лаври. Стіни у вівтарі були розписані монументальним олійним живописом.

За час будівництва храму в історії України відбулися драматичні події, що позначилися на долях багатьох людей. Спроба Івана Мазепи за допомогою шведського війська вирватися з міцних обіймів російського царя-реформатора закінчилася поразкою гетьмана та розгромом шведів під Полтавою у 1709 році. Ця драматична подія та репресії, яких після поразки зазнала українська старшина, багатьох примусили шукати засобів виправдання себе перед швидким не розправу царем-переможцем. Так Стефан Яворський, який раніше писав красномовні панегірики на честь гетьмана І.Мазепи, був змушений у листопаді 1708 р. проголосити йому анафему з амвону Московського Успенського собору. А в новозбудованому ніжинському монастирі його фундатор розпорядився спорудити своєрідний пам'ятник на честь «Полтавської баталії»: в іконостасі соборного храму вмістили ікону з тріумфальним портретом царя Петра, зображеного верхи на коні. Можна гадати, що Яворський важко переживав ці драматичні події і свою вимушену участь в них. Сучасники згадували, що митрополит всіма можливими засобами намагався полегшити участь «мазепинців», яких жорстоко карав цар Петро…

У 1716 році, коли Благовіщенський храм у Ніжині освячували собором архієреїв за участю самого митрополита Стефана, то вирішили створити при ньому архімандрію і монастир, який нарекли «Богородичним Назаретом». У 1717 році Стефан Яворський надав монастирю грамоту, якою затвердив усі його привілеї та маєтності. Тоді ж до новозбудованої обителі приписали й ніжинський Красноострівський Ветхоріздвяний Георгіївський монастир з усіма його землями.

До останніх днів життя Стефан Яворський піклувався про збудовану в Ніжині обитель. Щорічно надсилав він до монастиря грошові пожертви та багаті подарунки. Тривалий час в монастирській ризниці зберігалися подаровані митрополитом дорогоцінні речі: срібний позолочений напрестольний хрест з мощами різних святих, золотий наперсний хрест та Панагія, прикрашені коштовним камінням та діамантами, жезл із слонової кістки, подаровані преосвященному Стефану східними патріархами, і, звичайно ж, найбільша цінність – книги. У 1721 році, незадовго до смерті, Стефан Яворський склав каталог своєї унікальної бібліотеки, що нараховувала понад 600 томів, і передав її Благовіщенському монастирю у Ніжині. У власноручному листі він писав, що дарує книги в Ніжин, «дабы в монастыре была своя библиотека для ученых иеромонахов, которые бы могли наставлением сих книг Слово Божие проповедати и народ поучати...» Освічений архієрей прагнув створити в Ніжині великий духовний навчальний заклад за зразком Київо-Могилянської академії, але, на превеликий жаль, цим мріям не було суджено втілитися в життя. Свій дарунок Стефан Яворський супроводив зворушливою елегією бібліотеці: «Possesioris horum librorum luctuosum vale» («Стефана Яворського, митрополита Муромського та Рязанського, з книгами слізне прощання»), написаною віршами латинською мовою. Цей твір бароккової поезії став популярним вже у ХУІІІ ст. і неодноразово перекладався на тодішню російську книжну мову. Українському читачеві він більше відомий у блискучому перекладі М.Зерова (дивись додаток).

В останні роки життя Стефана Яворського виявилися його ідеологічні та політичні розбіжності з царем Петром І. С.Яворському, як і багатьом ієрархам, не подобалася політика царя щодо церкви. Після скасування патріаршого устрою Російської церкви і утворення у 1721 році Священного Синоду, ставши його Президентом, Стефан Яворський виступав за відновлення патріаршества. Захищаючи традиційне православ'я, він критикував віротерпимість Петра, який сприяв поширенню ідей протестантизму та постійно порушував церковні канони. В численних проповідях митрополит рішуче, хоча й не називаючи імен, засуджував жорстокість та самодурство владної верхівки, за що особисто від Петра І отримав заборону проповідувати. Коли ж Яворський виступив на захист звинуваченого у зраді царевича Олексія Петровича, російський самодержець вирішив скомпрометувати митрополита і наказав розпочати проти нього слідство та цькування. Неодноразово просився митрополит Стефан, щоб його відпустили на рідну Україну, де б він міг знайти спокій в одному з монастирів, але хворого Яворського до останніх днів примусом тримали у Петербурзі, час від часу дошкуляючи йому витонченими інтригами. Не витримавши задушливої атмосфери сановної столиці, («вавілонського полону», як писав сам Яворський), у 1722 році преосвященний митрополит упокоївся на 64 році життя...

Драматичною була історія заснованого Стефаном Яворським монастиря в Ніжині. Вже перші архімандрити Модест Ільницький та Єпифаній Тихорський, яких у Богородичний Назарет рукоположив сам преосвященний Стефан, не змогли виконати волю його засновника. Внутрішнє житія монастиря весь час потрясали конфлікти та інтриги, що точилися поміж братією. Головною причиною кризи у монастирському житті «Богородичного Назарету» стала загальна ситуація, що склалася в Українській православній церкві на початку XVIII століття. Духовна криза суспільства, яке було заражене прагненням до збагачення, ускладнювалась падінням авторитету Київської ієрархії. Запідозривши київських архієреїв у таємних симпатіях до Івана Мазепи та антиурядової опозиції, Петро І наніс їм нищівного удару. У 1718 році було заарештовано та вивезено до Петербурга митрополита І.Кроковського, який по дорозі при загадкових обставинах помер (небезпідставно вважають, що він міг бути отруєний за наказом Петра І). Після того київська кафедра протягом кількох років була незайнятою, а її колишній статус центру східно-словянського православ’я низведений до стану звичайної єпархії. Церковна реформа 1721 року лише поглибила кризу української церкви…

Після смерті у 1722 році Стефана Яворського, його наступник на посаді Президента Синоду та ідейний суперник Феофан Прокопович зробив все можливе, щоб звести нанівець діяльність свого попередника. Влада пішла навіть на нечуване на той час порушення умов заповіту померлого архієрея. У 1723 році гроші, які пожертвував С.Яворський перед смертю на «Богородичний Назарет», були конфісковані Священним Синодом. Невдовзі справа дійшла і до унікальної бібліотеки преосвященного Стефана: 1732 р. її було вилучено з Ніжина та передано до Харківського колегіуму, причому під час перевезення чимало унікальних видань та рукописів просто зникло. На сьогодні тільки близько 150 книжок з цієї книгозбірні збереглося у фондах наукової бібліотеки Харківського держуніверситету…