КАЛІНІЧ Олександр Григорович – випускник

 Олександр Григорович Калініч (позивний Калина) народився 21 березня 1983 року в селі Галиця Чернігівської області. З 1989 р. по 2000 р. навчався в Галицькій загальноосвітній школі. Серед однокласників та друзів користувався авторитетом і повагою. Захоплювався футболом, любив музику, був учасником народного самодіяльного оркестру сопілкарів сільського Будинку культури.

 Після закінчення школи вступив до Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя на історико-юридичний факультет.

   Закінчивши університет, працював менеджером з продажу, згодом одружився, разом з коханою дружиною виховували двох дітей.

   Так тривало до широкомасштабного вторгнення агресора. У лиху годину для України Саша взяв до рук зброю, щоб стати на її захист. У березні 2022 року потрапив до одного з підрозділів ТрО у Броварах, а після деокупації Київської та Чернігівської областей перевівся до ЗСУ, до складу військової частини А1962 на посаду оператора радіорелейної станції взводу роти зв’язку. Воював на Херсонщині та Донеччині.

   Він не ховався за спинами товаришів. Патріотичний обов’язок виконував добросовісно і відповідально. Смерть підкралася несподівано.

   29 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Курдюмівка на Донеччині Саша отримав поранення, що виявилися несумісними з життям. Герой загинув. Йому було лише 39 років. Ще жити та жити. Любити, насолоджуватися світом. Відчувати кожен день на повну. Роки ж розквіту! Не судилося. Пішов Герой у засвіти, лишивши по собі яскраву пам’ять. Поховали захисника у рідному селі. В Олександра залишилися дружина та дві доньки.

   «Він був талановитим бійцем. Своє життя віддав задорого», – зазначили побратими.

   «Олександр був справжнім патріотом, мужнім та хоробрим воїном, достойним сином, чоловіком, найкращим старшим братом, люблячим батьком, вірним товаришем… Здавалося, що його любові вистачить на всіх. Він був міцною опорою для сім'ї. Своє життя віддав за спокій, мир та Україну та до останнього подиху вірив у Перемогу!» – розповіла сестра загиблого Лілія.

   Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.

   Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови у скорботі.

   Герої не вмирають, вони залишаються у нашій пам’яті!