16 березня в головній книгозбірні Ніжинського державного університету – бібліотеці імені М.О. Лавровського – відбувся захід із циклу, присвяченому 70-річчю закінчення Великої Вітчизняної війни. Захід розпочався зі вступного слова Галини Осіпової, завідувача відділу обслугонвуваня. Вона повела присутніх строніками історії війни. Галина Сергіївна зазначила, що у воєнні роки країна втратила 8-10 млн людей, фактично кожен п’ятий українець загинув у страшній війні. Економіка країни була зруйнована, великих втрат зазнала і бібліотека нашого вузу.
Косовських Людмила Павлівна презентувала студентам та всім присутнім слайд-шоу «Ніжин у період окупації 1941-1943 рр.». 13 вересня 1941 німецькі війська увійшли в Ніжин. Місто залишалося під управлінням військової адміністрації. Всю повноту влади тут здійснював вермахт. Очевидці тих подій згадують, що німці ставилися до простих людей, українців, як до собак, навіть їжу, яку ніжинці вимушені були просити, щоб не померти з голоду, німці кидали на землю. Чимало викладачів у ті часи були розстріляні в кар’єрах цегельного заводу. В ті часи в Ніжині діяли Петропавлівський римо-католицький костьол і сім православних церков: Богоявленська, Василівська, Вознесенська, Покровська, Троїцька, Хресто-Воздвиженська та церква Благовіщенського монастиря. У нинішньому парку ім. Шевченка був цвинтар для німців, для офіцерського складу. Зима 1941–42 рр. видалась дуже суровою. Мешканцям дошкуляв як холод, так і голод. Не було їжі, не було палива, топити у хатах було нічим. Весною того ж року почалося насильницьке вербування та відправлення молоді на роботи до Німеччини. Окупація Ніжина тривала 2 роки.
Про Ніжинський державний університет у часи окупації 1941–43 рр. присутнім розповіла провідний фахівець музейного комплексу Ганна Сергіївна Парубець. У будівлі вузу на 1 поверсі знаходилась стайня, другий поверх німці з перших днів використовували як шпиталь, кімнату-музей Гоголя – як кухню, гуртожиток студентів пристосували під фельдкомендатуру. Для поховань було відведене місце біля старого корпусу – там, де зараз горить Вічний вогонь. Багато цінних речей, наприклад, меблі, предмети інтер’єру, фізичні прилади, німці зберегли, але все ж більшу частину вивезли. Білий лебідь чудом вцілів в ті роки, адже німці замінували його. І лише завдяки зусиллям Савченка Ю.А., який розмінував будівлю, ми маємо змогу сьогодні навчатися в цьому храмі науки.
Студенти факультету психології та соціальної роботи розповіли нам про неоціненний подвиг директора інститутської бібліотеки Ніни Георгіївна Наркевич та бібліографа Зінаїди Костянтинівни Константинової. Протягом двох важких років гітлерівської окупації ці мужні жінки, ризикуючи власним життям і здоров’ям, полишивши всі буденні справи, жили в бібліотеці, тим самим рятуючи неоціненні скарби слова – книги. Ці хоробрі жінки врятували від розграбування безцінний бібліотечний книжковий фонд інституту. Спочатку бібліотечні фонди планували вивезти до Уральська, але від цієї ідеї довелося відмовитися. За наказом німців жінки мусили звільнити весь перший поверх від книг і меблів. Багато книг було спалено в ту сувору зиму, щоб хоч якось зігріти холодні приміщення. Книги комуністичного спрямування було наказано знищити, вивезти за межі бібліотеки, але і ці видання бібліотекарки врятували. Частину книг було перенесено да міської бібліотеки і потім, на жаль, втрачено, адже наприкінці окупації фюрери спалили будівлю, заклавши туди вибухівку. На щастя, найбільш рідкісні видання XVI–XVIII століть були збережені. У вересні 1943 року Наркевич та Константинова врятували бібліотеку, яку німці замінували, перебивши електричний кабель з мідним дротом. Вони врятували безцінний книжковий скарб, їхньому подвигу немає ціни, хоча вони самі ніколи не вважали свій тодішній вчинок якимось геройством. Але ми завжди повинні пам’ятати ці імена – Ніна Григорівна Наркевич та Зінаїда Костянтинівна Константинова.
Наприкінці директор бібліотеки Морозов Олександр Сергійович провів паралелі між Вітчизняною війною та тією, яка зараз іде на південному сході України. На жаль, на сьогоднішній день знищено електронний депозитарій бібліотеки Луганського університету. Морозов О.С. провів присутнім екскурсію бібліотекою, завівши нас у святую святих – підвал із величезною кількістю книжкових зібрань (до речі, найстаріша книга датована 1513 роком).
Завдяки сьогоднішній зустрічі, присутні дізнались, як бібліотекарки врятували безцінну бібліотеку, ризикуючи власним життям, адже як колись сказав своїм учням Володимир Великий: «книга – це найбільший скарб людей. Як не збудуємо корабля без цвяхів, так людина не стане справжньою людиною без читання книжок».
НАРКЕВИЧ Ніна Георгіївна
(1897-1958)
КОНСТАНТИНОВА Зінаїда Костянтинівна
(1885-1976)
