ЙОГО ІМ'Я НОСИТЬ БІБЛІОТЕКА
Микола Олексійович Лавровський (1825-1899) – відомий педагог, державний діяч у галузі освіти та науки, доктор слов’янської
словесності та педагогіки, академік. Закінчив Головний Педагогічний інститут у С.- Петербурзі (1851). Захистив докторську дисертацію (1854). Професор кафедри педагогіки, згодом російської словесності (1853-1875) та декан історико-філологічного інституту (1862-1875) Харківського університету. Фундатор-директор Ніжинського Історико-філологічного інституту князя Безбородька (1875-1882). Член-кореспондент Імператорської Академії наук (1879). Ректор Варшавського університету (1883-1890), попечитель Дерптського (Юріївського) навчального округу ( 1890-1899). М.О. Лавровський – успішний науковець, автор близько 100 наукових праць.
Його довготривала та плідна праця як вченого-теоретика у галузі літературознавства та педагогіки була визнана сучасниками. М.О.Лавровський був обраний почесним професором Харківського університету, головою Історико-філологічної комісії С.-Петербурзького університету, почесним членом Російського Археологічного інституту у Константинополі. У 1912 р. Юріївський (Тартуський) університет заснував медаль імені Миколи Олексійовича Лавровського за конкурсні студентські твори (золота та срібна) із зображенням його портрету.
Надзвичайно успішною була діяльність М.О.Лавровського на посаді директора НІФІ. Тут у повній мірі виявився його талант як керівника. мудрого наставника, відкритої доброзичливої особистості. Ним було здійснено великий обсяг організаційно-педагогічної роботи з підготовки до відкриття інституту.
Ретельно М. О. Лавровський віднісся до добору педагогічних кадрів. Йому вдалося сформувати сильний та згуртований викладацький колектив, що складався з професорів та молодих талановитих науковців.
М.О. Лавровський виявив особливе піклування про бібліотеку як про важливий чинник забезпечення якісного навчального та наукового процесів. Як він вказував «…важливою справою, що займала мене… було улаштування інститутської книгозбірні». Він вважав, що Інститут повинен мати добре сформовану бібліотеку, так як Ніжин не має інших потужних книгозбірень та знаходиться далеко від культурних центрів. Попри досить пристойні кошти на поповнення бібліотеки (2600 крб.) широко залучалися і додаткові. М.О.Лавровський ніколи не відмовляв викладачам у закупівлі книг. Завжди замовлення на літературу, подані ними, знаходили його підтримку. Так. У 1878 р. на придбання книг було витрачено 12 314 крб. 98 коп., у 1879 р. – 5 200 крб. 78 коп.
Саме стараннями М.О. Лавровського бібліотека поповнилася раритетами та колекціями, які зараз становлять основу рідкісного фонду. У 1875 р за розпорядженням міністра народної освіти до бібліотеки надійшли дублетні примірники колекції «Polonica» з Варшавського університету. За змістом, це книги з богослов’я, історії, літератури у виданнях XVI - XVII ст.
1876-1877 рр. на відсотки з капіталу княгині Є.І. Суворової-Римнікської було придбано дві цінні бібліотеки: профессора Московського університету С.П.Шевирьова (7 359 томів, 3 815 назв) та профессора Лейпцігського університету (4 930 томів, 3 096 назв).
Завдяки наполегливості М.О. Лавровського фонди поповнилися ще однією колекцією – стародруками з бібліотеки Ніжинського Олександрівського грецького училища. Дізнавшись про створення на базі училища жіночої гімназії, він обстежив бібліотеку, де знайшов «… декілька вельми цінних книг з відділів богослов’я, класичного, історичного та літературного у старовинних виданнях XVI-XVII ст.». Дійсно, ця колекція стала окрасою рідкісного фонду університетської книгозбірні, у її складі є видання, що відносяться до книжкових пам’яток.
За роки директорства М.О.Лавровського фонди бібліотеки значно зросли. У 1875 р. нараховувалося 12 152 томи (4 034 назви), відповідно у 1883 р. – 38 622 томи (16 475 назв).
Вагомий внесок М.О.Лавровського у розвиток бібліотеки гідно оцінений нащадками. Колекції, придбані за його участю, мають велику історичну цінність та є предметом наукових досліджень як університетських вчених, так і бібліотекарів. Його ставлення до бібліотеки, як до важливої інституції, орієнтованої на якісне забезпечення навчально-виховного та наукового процесів, стало зразком для послідовників та у подальшому підтримувалося професорсько-викладацьким складом і бібліотекарями.
Саме тому, з нагоди 190-річного ювілею бібліотеки університету як однієї з найстаріших культурно-просвітницьких установ України та згідно рішення Вченої ради університету від 09.12.2010 р. бібліотеці присвоєно ім’я академіка М.О.Лавровського.
ЛІТОПИС ЖИТТЄВОГО ТА ТВОРЧОГО ШЛЯХУ М. О. ЛАВРОВСЬКОГО
МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ ЛАВРОВСЬКИЙ (1825–1899)